Нещодавно учні 5-11 класів разом з вчителями(О. І.
Ракоча, Д. В. Гайдук, В. М. Ридз, Н. В. Машлюх, В. В. Михайленко, І. І. Дзюбак,
В. М. Кравець, Г. І. Шинкаренко, Н. В. Ходань, Л. І. Бакалець, Г. Б. Ракоча)
побувати в одному із найстаріших та найбільших замків України, який так добре
зберігся до наших часів, та в основі створення якого лежить історія великої
багатогранної любові.... Це замок Любарта у м. Луцьк. Стіни Луцького
замку були свідками різних історичних подій. Їм відомі секрети великих князів
та молитви простих людей… Вони бачили лютих ворогів зовні та підступні інтриги
в середині. Але вони вистояли, щоб у кожного з нас сьогодні була можливість
пізнати минуле, доторкнутися до історії!
Найбільше
учасникам екскурсії запам’яталася історія створення самого замку. В тих
далеких 1300-х роках, ще коли Луцьк називався Лучеськом; а на місці сучасної
фортеці стояли лишень дерев’яні укріплення, литовський князь Дмитрій-Любарт
взяв собі за дружину волинську княжну на ім’я Буша (Агрипіна) доньку
останнього з роду Данила Галицького князя Лева ІІ. На знак великої сили кохання
збудував Любарт для неї замок з трьома вежами, що сполучалися одна з одною
кам’яними мурами та засвідчували безкінечність і щирість почуттів князя. Кожна
з веж мала свою назву (В’їзна або Любартова, Владича і Стирова) та була як
своєрідний символ Віри, Надії та Любові. Буша померла рано, так і не побачивши
княжого подарунку. Любарт ще довго побивався за молодою дружиною, носив квіти
на могилу, але будівництво замку не зупинив. А щоб мури були міцнішими у розчин
бетону додавали курячі яйця. Саме ця маленька хитрість допомогла Луцькій
фортеці вціліти та зберегти свій первозданний вигляд до наших днів .
Прогулюючись територією замку ми побачили виставки "Бронь
замкова", "Арсенал", "В'язниця", "Замкова
сторожка", Музею книги та Музею дзвонів. На подвір’ї натрапляєш
на своєрідний виріб – образ корони наступника Любарта, великого литовського князя
Вітовта. Вітовт був дуже могутнім і войовничим князем. Замок в Луцьку був
політичним, адміністративним, релігійним центром міста і всієї Волині. Тут
відбувалися засідання судів, знаходилася державна канцелярія, «офіси» різних
«службовців», у тому числі і Великого князя. В замку також був православний
кафедральний храм Івана Богослова.
Із
міста Луцька автобус вирушив в історичне Берестечко, відоме багатьом
шанувальникам історії українського козацтва. Тут ми відвідали
музей-заповідник «Козацькі могили», дерев`яну церкву св. Михаїла, 1650 року
побудови, яка була перенесена сюди в 1914 році з села Острів. Кажуть, що саме в
цій церкві молився перед боєм Богдан Хмельницький
Саме
тут майже чотириста років тому відбулася знаменита Берестецька битва. Початок
визвольної війни 1648-54 років під проводом Богдана Хмельницького українці
сприйняли з великою надією і ентузіазмом. 1651 році польська корона
відновила війну з армією Богдана Хмельницького. У червні протиборчі сили стали
таборами біля Берестечка. Після декількох тижнів, що супроводжувалися вилазками
і перестрілками, настала кульмінація подій.
Союзник кримський хан Іслам-Гірея в черговий раз
зрадив гетьмана. У спробі зупинити хана, який втік з поля бою, Хмельницький
потрапив до нього в полон. Військо, залишившись без командувача. Новим
гетьманом обирають Івана Богуна.
Три сотні козаків, забезпечуючи
відступ, оточені серед болота поляками, хоробро билися проти численного ворога.
Один за другим склали вони голови, але кожне з цих життів коштувало полякам
десятків убитих. Останній козак ще 3 години протистояв цілому війську.
Залишившись без пороху, зранений кулями, він узяв косу і ще деякий час бився з
неймовірною силою і хоробрістю. Польський король, який спостерігав за подіями,
вирішив дарувати життя відважному українцю, якщо він здається. Але запорожець
відповів, що всі його думки тепер не про те, як вижити, а про те, як гідно
загинути. Він був убитий списом, поклавши чимало ворогів навколо себе. Козак в
очах дітей залишився героєм-патріотом своєї Батьківщини ставши символом
незламності.
На місці того бою
сьогодні створено заповідник «Поле Берестецької битви». У пам`ять тих подій в
1914 році тут побудовано Георгіївський собор, в підземеллях якого покояться
останки загиблих запорожців. Це унікальна трирівнева споруда, подібних якій
немає ніде в світі. Так, основний храм – Георгіївський, на другому поверсі
розташований престол Бориса і Гліба, а під землею – Параскеви П`ятниці.
Пролита на цій землі українська кров стала символом мужності і
відданості батьківщині цілого народу. І нехай саме містечко ще чекають кращі
часи, його назву знає кожен патріот.
З новими знаннями та неймовірними емоціями та враженнями ми повернулися
додому.
